Коляда — давньоукраїнська богиня неба, мати Сонця, дружина Дажбога (у давніх поляків та литовців — Коленда, молдаван та румунів—Колинда). Один із найбільших та найшанованіших персонажів міфології українців. Ім'я походить від слова Коло — стародавньої назви Сонця (у скіфів Коло— Кеайс).

За легендою, Коляда щороку в найдовшу ніч зими народжує Божича — нове Сонце, Новий рік, сина Дажбога. Пологи Коляди відбуваються на Землі, здебільшого в дніпрових сагах. Цьому передує перевтілення Коляди в козу, аби її не впізнала Мара, що вічно ганяється за Колядою.

Свято Коляда у давніх українців відбувалося з 24 грудня по 6 січня (за ст. ст.), до свята входило обрядове запалювання вогню (пов'язане з народженням нового бога світла Божича; вогонь мав допомогти золотосяйному новонародженому в боротьбі з Марою), посипання зерном (на врожай) в домі сусіда чи родича, обрядове заколювання свині, ходіння з плугом та козою, споживання куті, ряження, танки, пісні (колядки), спалювання колоди (символ Мари).

З святом Коляди - вчені пов'язують першопочатки українського вертепу та театру.

За легендою, Коляда навчила давніх українців-оріїв (див. Орії) робити колесо.

Популярність сонячного (язичницького) свята Коляди примусила православну церкву підпорядкувати цій даті свято Різдва.

З XIV ст. свято Коляда входить до української народної обрядовості. Відгомін свята Коляди дійшов до наших днів (колядування тощо).