| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | Июнь 2026 > |
3607Етнофестиваль Трипільські Зорі 2013 в городе Черкассы
Цьго року Дата фестивалю припадає на свято молоді та об'єднує ці два свята в одне!
Про фестиваль зі слів:
Інни Шемет: «Трипільські Зорі» – це проект життя
Історія фестивалю «Трипільські зорі» починається у далекому вже 2008 році. Дві студентки –
Інна Шемет та Ольга Омельчук, у яких не було нічого, крім шаленого бажання зробити своє
життя яскравим, втілили проект у життя. З цього часу фестиваль пережив багато труднощів:
проблеми з фінансуванням, примхи погоди, розкол колективу. Але завдяки Інні Шемет
«Трипільські» продовжують розвиватися, а цього року відсвяткували свій перший маленький
ювілей.
Не жилося спокійно дівчині простою студенткою…
ПЧ: Що стало поштовхом до створення в Черкасах етнофестивалю – задачі непростої навіть
для команди з 10 чоловік, не те що двох дівчат?
ІШ: Якось на першому курсі ми з моєю одногрупницею Ольгою Омельчук відвідали
фестиваль «Шешори». Побачивши це дійство і надихнувшись атмосферою, яка там панувала,
ми вирішили щось подібне організувати у Черкасах. Адже прикрий парадокс полягав у тому,
що серце України – Черкаси – не мало такої етнічної жилки, своєрідного стержня. І ми, маючи
лише натхнення і бажання, створили свій фестиваль «Трипільські Зорі». Відвідувачам
тодішніх, перших «Зір», які відбулися у 2008 році, ми могли запропонувати лише один день
програми. Ми дуже вдячні усім небайдужим людям, зокрема колективу «Даха Браха», який
приїхав на наш перший фестиваль і тим самим привернув увагу громадськості до нашого
заходу.
ПЧ: Саме Інну Шемет нині усі знають як організатора фестивалю. Куди зникла Оля?
ІШ: У 2010 році наші з Олею шляхи розминулися, на жаль. Вона вирішила відійти від справи,
бо їй доводилося поєднувати фестивальні клопоти з напруженим навчанням. Окрім того,
були проблеми з фінансуванням, тому, можливо, їй просто набридло все це. І тоді, пам’ятаю,
взагалі постало питання: чи повинен фестиваль жити далі? Я поцікавилась, чи не буде Оля
проти, якщо я продовжуватиму далі. Вона відповіла, мовляв, якщо у тебе будуть сили, то
проводь. І я, такий от «псих», залишилась.
Зліва - Ольга Омельчук. Фото з соціальної мережі: http://vk.com/album-3623534
ПЧ: Невже навіть у таких талановитих і активних діячів виникають проблеми з навчанням?
ІШ: Я перевірила на власному досвіді, що не можна всидіти на двох стільцях одночасно.
Коли ти працюєш над двома проектами – над організацією фестивалю і навчанням, – треба
закінчити один і лише після цього братися за інший. У мене вийшло навпаки. Викладачі
ставили мене перед вибором або громадська діяльність, або навчання. Я намагалась завжди
їх поєднати.
Усім не вгодиш
ПЧ: Інно, поділись секретом: де навчилась організації фестивалів? Адже річ то непроста…
ІШ: (Сміється) А я ще і не навчилася! Вчитися треба постійно, у процесі самої роботи. Або
набираєшся досвіду, поки їздиш по різних фестивалях. Там спостерігаєш за всім і думаєш, що
можна додати до свого дійства. Я долучаюсь також до фестивалю «Захід», допомагаю його
засновнику Якову Матвійчуку. Це досить потужний фест, там виступає більше 40 колективів,
програма розрахована на кілька днів. І я навіть візьму на себе відповідальність сказати, що це
буде найпотужніший фестиваль в Україні. Як раніше були «Шешори» , нині це «Арт-поле».
ПЧ: Що для успішного проведення фестивалю важливіше: кількість аудиторії чи все ж якість?
ІШ: Ми боремось за те, щоб привернути більшу увагу зацікавлених людей. Щороку фестиваль
розвивається, з’являються інновації. І чим більше народу, тим більший показник того, що
фестиваль живе. Повинен бути рух уперед, щоб додавалися відвідувачі. Із кожним роком про
нього дізнається усе більше людей. У минулому році у Львові я говорила про цей фестиваль, і
про нього не чули. Нині і на Західний Україні вже знають про «Трипільські зорі» і обіцяють
приїжджати. У нас є «банда фанатів» з Макіївки, які щороку відвідують наш фестиваль. Їм це
дуже зручно: до Західної України їм далеко, а у Черкаси – оптимально.
А загалом намагаємось звертати увагу на відгуки, коментарі після проведення кожного
фестивалю. Цікаво, але щороку завжди серед відгуків переважає критика. І прикро, що
«анонімні критикани» не хочуть називати себе. П’ять років тому такий напрям музики, як
«етно», у Черкасах не розглядали. Поступово люди розворушилися, і починають писати: чому
ми не привозимо тих, що були минулого року? Але мені суть таких претензій незрозуміла:
навіщо привозити тих, що були, якщо можна почути нових, і, можливо, вони сподобаються
вам більше? Чи то люди не хочуть вірити, що може бути краще, ніж вони почули…
ПЧ: Як черкаський фестиваль став міжнародним?
ІШ: Спочатку ми планували запрошувати до себе іноземні гурти. Але оскільки Україна не
входить до складу Євросоюзу, виникає велика проблема з візами, перельотами тощо. І ми
вирішили міжнародність проявити іншим чином. Запрошуємо, наприклад, кришнаїтів – це
вже інша культура, інший напрямок. Акцентуємо увагу на слов’янській культурі. Для українців,
звісно, має бути ближче українське, і наша позиція полягає у тому, що на фестивалі ми
спілкуємось українською мовою. Але люди на фестивалі не обмежені лише українською
культурою – вони можуть бути там, де їм ближче до душі.
«Переживемо і армагедон!»
ПЧ: Багато труднощів на тебе очікувало? Які саме?
ІШ: Були, звісно, і різні труднощі. Проблеми зі сценою були, з фінансуванням. Або, наприклад,
з погодою. Минулого року вранці, у день фестивалю, мені телефонує Панасович, який
ставить сцену, і запитує: «Інно, ми відміняємо все? З неба такий дощ падає…» Кажу: «Бачу.
Вкривайте колонки плівкою і будемо починати». Так у нас з’явилися природні декорації.
Якщо ми розкол колективу пережили, підтримку постійно знаходили, і дощі витримали – що
ще може бути? Армагедон? І його переживемо!
ПЧ: Як шукаєш фінансування?
ІШ: Фінансування не потрібно шукати, за фінансування потрібно боротись. Якщо є команда,
злагодженість, продуманість, сценарний план, то все це робиться дуже просто. Але у
Черкасах з організацією подібних заходів дуже складно. Люди не вірять у молодь. У нас
меценати не можуть скинутись грошима, щоб зробити подібний проект. Було багато
політичних пропозицій, але ми – фестиваль аполітичний і поки що точно автономний. Тому
доводиться розривати своєрідне замкнене коло. Приходиш до людини – майбутнього
мецената. Перше його запитання: а вас вже хтось підтримав? І практика показує: якщо
сказати, що ніхто не підтримав, він теж не підтримає. І тут доводиться говорити те, що люди
хочуть почути…
ПЧ: Як один організатор вгамовує хвилювання?
ІШ: Насправді я дуже нервую, якщо щось не виходить. Минулого року я весь день дуже хотіла
пити, але так перенервувала, що забула про це! Я можу крикнути на людину, коли нервую,
тому перепрошую наперед усіх волонтерів. Якось зателефонували мені о 6 ранку і кажуть, що
машина зламалась, і гурт під Києвом стоїть. А у них за кілька годин виступ. Коли
трапляються такі форс-мажори, потрібно взяти себе в руки, зрозуміти ситуацію і намагатись
вирішити її щонайбезболісніше і якнайшвидше. І з кожним роком з такими ситуаціями все
простіше упоратися. Я намагаюся бути якомога менше завантаженою, щоб відповідати за
якусь одну сферу. Для цього набираються волонтери, які тямлять щось в організації.
ПЧ: Чи були якісь особливо прикрі помилки, які запам’ятались?
ІШ: Я вважаю, досвід – позитивний чи негативний – має бути. У мене немає «кардинальної
помилки». Але є певні нюанси: якщо якась людина підводить, то з нею я надалі не
працюватиму.
Домовитися можна з кожним колективом
ПЧ: Як визначаєш, кого запрошувати?
ІШ: Для цього ми підтримуємо зворотній зв’язок. Основна аудиторія – черкащани. На сайті
проводимо опитування, кого б вони хотіли побачити і почути. Основним орієнтиром є те, що
у колективу повинен бути фолк-етно-мотив. Телефонуємо, говоримо, що фестиваль не є
комерційним, працюємо заради ідеї. І якщо їх влаштовує наша пропозиція – приїжджають
заради ідеї.
Гурт "Бандурбенд", 2011 рік. Світлина з сайту: http://tzori-fest.org.ua
ПЧ: На твою думку, яка у нас ситуація з музичним колективами етнічного спрямування?
ІШ: Етнічних колективів в Україні не бракує, і молодь їх сприймає чудово. На Західній Україні
це особливо розвинено, там уже є свої визнані хедлайнери. Тобто слухати у нас є що,
колективів – на будь-який смак. А от драйвові колективи – це інше питання. Таких, щоб навіть
людина, яка насіння лускає на лавці, з перших акордів підвелась і побігла до сцени
подивитись: «Що то таке грає?» – таких дійсно мало. Ми нещодавно відкрили для себе
«Чумацький Шлях». Мені подобається їхня злагодженість, коли виходять на сцену –
заряджають позитивом і привертають увагу. «Бандурбенд» мені подобаються. Вони актори
по суті і коли починають грати, то відразу привертають увагу публіки. Та й вони самі
отримують задоволення від свого виступу.
ПЧ: Яка різниця у спілкуванні із відомими колективами і молодими?
ІШ: Для старших колективів музика – просто це більше як робота. Молоді ж гурти ще
формуються, вони борються за те, щоб приїхати, показати себе, заслужити своє ім’я,
створити себе. А дорослі колективи, як «Юркеш», уже давно сформовані. У них є гонорари.
Звичайно, вони йдуть на поступки, з ними теж можна домовитись. Навіть більше: будь-яким
гуртом можна домовитися, якщо захотіти.
«П’ять років: не віриться!»
ІШ: Це був наш перший ювілей. Якщо чесно – не віриться. Політики не вірять – так уже ми їх
«дістали»… Минулого року приїздив чоловік з Аргентини. Він живе в Буенос-Айресі, приїхав
до Києва, а потім до Черкас до родичів. І випадково потрапив на фестиваль. І попросив
привести його до організатора, і сказав мені: «Дякую, що проводите це. Це реально круто».
Що дають мені «Трипільські зорі»? Це проект життя. Я спостерігала за своїми
одногрупниками, як вони живуть «від сесії до сесії». Я б так не змогла. Є проект, який надає
тобі відчуття повноти життя, наповнює його колоритом і сенсом. Я не уявляю себе без
фестивалю. Віддаю всю себе «Трипільським» – морально, фізично, фінансово…
Автори: Юлія Похил, Анна Бургело (стаття датована 28 травня 2012 року)
Слідкуйте за новою інформацією також на сторінці в ВК http://vk.com/club3623534
27 Мая - 09 Июня 2026
Мульт Music Box
13 Мая 2020 - 22 Мая 2027
Як працює Черкаський Зоопарк Рошен - Как работает Черк...
02 Ноября 2019 - 30 Сентября 2026
Колесо огляду - Колесо обозрения в Сосновом Бору
16 Марта 2024 - 28 Февраля 2027