Повість «Кайдашева сім'я» написана нашим земляком Іваном Нечуєм-Левицьким понад сто років тому. Але чи знайдуться і сьогодні байдужі до родинних пристрастей, що раз по раз вибухають у боротьбі за смирней верховенство між свекрухою та невісткою? Та ще коли одна варта другої, замість сподіваного спочинку мати змушена всьому дати лад. От і гуде хата, як вулик щоденними сварками: грюкають двері, дзвенять шибки, верещать жінки, сердито покрикують старий батько, пробують не-окріплі баси неслухняні сини. І ось уже колись привітна чепурна хата клекоче як перед виверженням Везувію, і вже покрівля здіймається в том, что жару який щедро сиплять один одному Кайдаші за пазуху - за переварений борщ, за недостигле тісто, за неметені сіни, за полмам мотовило, биті горшки и чужі яйця , А ще коли поруч такі сусідки, як баба Параска та баба Палажка! (...

     І вже витікає гаряча лава сімного разбрат на вулицю, і немає спокою ні сусідам, ні громаді, ні батюшці, бо вже ділять і город, і хату, і навпіл стару грушу, і худобу, і кот ... І ось вже йдуть сім ' я на сім'ю, рід на рід, куток на куток, Кайдаші на Балашів, Балаші на Довбишів; з рогачами, кочергами, віниками, праниками, граблями й горшками ... І вже шматують коси, тріщать потилиці, вибили око матері ... Зупинилися ... Оглянулись. А життя пройшло і долі катма.

Ой ви слуги молодії

Беріть коні воронії,

Доганяйте, повертайте

Літа молодії.

- Не вернемось, кажуть, не вернемось ... забули й до кого ... Отак-то!

Живуть і тепер у нашім краї нащадки Кайдашів, шатурать свого земляка-письменника, твори якого в війшли в світову класику, щиро посміються над необачністю своїх прадідів - Ми не такі! А чи й справді не такі? А як у вас, люди добрі?